Історична картка Центру
Слов'янський багатопрофільний регіональний центр професійної освіти імені П.Ф.Кривоноса є одним з найстаріших професійно-технічних навчальних закладів в країні, адже його життєвий шлях налічує вже більше сотні років.
Саме з 1900 року розпочало свою трудову ходу залізничне училище Міністерства освіти при станції Слов'янськ Ізюмського повіту Харківської губернії. Це було двокласне училище створене на кошти Управління Курсько-Харківсько-Севастопольської казенної залізниці.
В 1921 році згідно з рішення уряду на базі локомотивного депо станції Слов’янськ поновив своє існування наш навчальний заклад як чотирирічна школа ФЗУ (фабрично-заводського учнівства).
Учбові майстерні розташувалися в приміщенні старої котельні: тут було декілька тисків, молотків, терпугів, якими учні працювали по черзі. В 1922 році чисельність учнів подвоїлася. За рішенням міської Ради депутатів школі було передано будинок заводчика Михайловського. В 1925 році школі передано цегельну будівлю колишнього млину заводчика Михайловського, де була розміщена олівцева фабрика. В цьому ж році відбувся випуск 30 учнів з професії "Слюсар з ремонту паровозів". Починаючи з 1925 року, школа ФЗУ підготувала і передала Донецькій магістралі 8210 чоловік.
Так, за 1930 - 1931 р.р. – контингент учнів складала 61 група – більше 2000 чол.
В 1932 р. школа отримала в експлуатацію 4 двоповерхових дерев’яних корпуси під гуртожиток на 360 місць, розпочалося будівництво нового учбового корпусу, де крім 12 аудиторій було заплановано декілька лабораторій, спортивний зал.
В 1933 році розпочали займатися сільськогосподарським виробництвом. Школі виділили10 га землі, побудували корівник , свинарник і конюшню, 100 бджоло сімей. В 1934 р. на базі ФЗУ була створена Слов'янська технічна школа з трьохрічним строком навчання А з 2 жовтня 1940 року школа ФЗУ у відповідності до Указу Президії Верховної Ради СРСР була реорганізована в Залізничне училище № 2 на базі Донецької залізниці.
В 1940 р. налагоджено виготовлення токарних станків ДІП-200. Велика Вітчизняна війна перервала мирне життя та подальший розвиток училища, яке було евакуйоване на Урал в місто Чусове. Але вже в 1943 році після звільнення Слов'янська від німецьких окупантів педагогічний колектив разом з учнями в короткі строки поновили зруйновані будівлі учбового корпусу, майстерень, гуртожитку і приступив до підготовки кваліфікованих рбітників-залізничників. У 1955 році наказом Головного управління трудових резервів від 1 листопада 1955 року за № 291 залізничне училище було реорганізовано в Технічне училище № 16. В цьому ж році за заявкою залізниці здійснюється підготовка середньої ланки керівного складу, училище розпочало готувати дорожніх майстрів, електромеханіків СЦБ, помічників машиніста паровозу, чергових по станції, оглядачів вагонів та ін.
В зв’язку з початком електрифікації Донецької залізниці в 1958 році училище розпочинає підготовку помічників машиністів електровозу, слюсарів з ремонту електровозів, електромонтерів контактної мережі, а з 1960 року за замовленням ДонУРСу залізниці училище почало підготовку спеціалістів для сфери обслуговування – кухарів та продавців.
У 1964 році за наказом Головного управління професійно-технічної освіти № 16 від 18 січня 1964 р. технічне училище № 16 реорганізовано в міське професійно-технічне училище № 56.
У 1970 році наказом Державного комітету Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки № 96 від 10 вересня 1970 р. міське професійно-технічне училище № 56 реорганізовано в технічне училище № 56. В цьому році з числа демобілізованих з лав Радянської Армії училище розпочало підготовку робітників з професії "Машиніста електровозу". Контингент учнів в 70-і роки досягає 700 чол. При учбових кабінетах і лабораторіях працюють предметні та технічні гуртки.
У 1983 році наказом Державного комітету професійної освіти України №67 від 5 березня 1983 року технічне училище № 56 реорганізовано в середнє професійно-технічне училище № 56.
1983 року училищу присвоєне звання його знаменитого випускника Героя Соціалістичної Праці Петра Федоровича Кривоноса (Постанова Ради Міністрів УРСР від 24 вересня 1983 р. за № 88).
У 1989 році наказом Державного комітету професійної освіти № 207 від 28 квітня 1989 р. середнє професійно-технічне училище № 56 реорганізовано у професійно-технічне училище № 56.
З 1987 по 2003 рік училище очолює випускник училища, відмінник освіти України Горобець Леонід Іванович.
З 1991 року розпочинається співпраця з міським центром зайнятості, училище починає проводити перепідготовку незайнятого населення, а також за договорами з юридичними і фізичними особами.
У 2006 році наказом Міністерства освіти і науки України № 67 від 31 січня 2006 р. професійно-технічне училище № 56 реорганізовано в Слов’янський професійний ліцей залізничного транспорту імені Героя Соціалістичної Праці П.Ф. Кривоноса.
Починаючи з 2003 року колектив училища очолює Відмінник освіти України, викладач вищої категорії Долініна Тетяна Іванівна.
В цей період ліцей отримує ліцензії на нові професії: "Електромонтер контактної мережі", "Складач вагонів", "Оглядач вагонів", "Помічник машиніста тепловозу", "Слюсар-електрик з ремонту електроустаткування", "Офіціант, бармен", "Кондитер", "Пекар".
Укладаються договори на підготовку робітників залізничних професій : «Електромонтер контактної мережі», «Оглядач вагонів», «Слюсар з ремонту рухомого складу, електрозварник ручного зварювання» з Донецькою залізницею та з підприємствами торгівельно-кулінарного профілю м. Слов’янська.
З 30 серпня 2013 року колектив очолює Гусейнов Самандар Надирович. Наказом Міністерства освіти та науки України від 24.03.2015 року змінено тип СПЛЗТ імені П.Ф. Кривоноса на Слов'янський багатопрофільний регіональний центр професійної освіти імені П.Ф. Кривоноса.
З 2016 – 2017 навчального року до Центру приєднався Слов’янський професійний художній ліцей.
Свою діяльність корпус ІІ розпочав в жовтні 1943 року. Для промисловості будівельної кераміки 22 жовтня 1943 року було створено школу ФЗН № 49, котра стала основою майбутнього Слов’янського професійного художнього ліцею. Першим директором ФЗН № 49 став інженер кислотно-упорного заводу В.Червоний. У 1955 році школу ФЗН № 49 було перейменовано у школу ФЗН № 22, а у 1956 році – будівельну школу № 22.
З 1958 року будівельна школа № 22 отримує статус училища. Навчання відбувається протягом 2 років. Приміщення, яке було виділено під училище вже не вміщає усіх учнів, заняття відбувається у дві зміни. Виникає проблема з проживанням учнів. Тому виникла необхідність в побудові нових навчальних корпусів, гуртожитку, майстерень.
Місто під новий навчальний комплекс було виділено в мальовничому місці на березі озера по вулиці Волзькій, 125. У 1965 році будівельне училище № 22 було перейменовано в міське професійно-технічне училище № 76. У 1971 році В.І. Дейниченко йде на пенсію. Директором призначають І.Ф. Писаренко, який керує училищем протягом 20 років. Під його керівництвом у 1975 році завершилось будівництво нового навчального комплексу, який складається з чотирьохповерхового навчального корпусу, майстерні, гуртожитку, їдальні, спортивного та актового залів.
Було створено всі умови для навчання і оволодіння професійними навичками. З 1975 року училище починає працювати по новій трьохрічній програмі. Учні отримали можливість одержувати середню освіту разом з професійною підготовкою. У 1992 році директором училища призначається молодий і енергійний фахівець Тимченко Павло Петрович. В цей час змінюється ситуація з ринком праці: закриваються підприємства, зупиняється випуск керамічних виробів. Потрібно вирішувати питання з організації виробничого навчання і практики. Під керівництвом директора Тимченко П.П. силами педагогічного колективу були обладнані виробничі майстерні: живописців, формувальників, ливарників, кравців.
У 1993 році ПТУ № 76 відсвяткувало своє п’ятдесятиріччя. За цей час було підготовлено більше 14 тис. фахівців, які працюють в керамічній промисловості. У 1999 році училище знову змінює свій статус і отримує назву Художнє професійно-технічне училище № 76. З 2002 по 2005 рік училище є пілотним Україно-Британського проекту „Навчання ділової активності учнів професійно-технічних і загальноосвітніх навчальних закладів”, а викладач економічних дисциплін Командир Л.І. є учасником цього проекту. Учнями під керівництвом Командир Л.І. були підготовлені виставки-продажі своїх виробів на Міжнародні науково-практичні конференції в м. Донецьку (2004, 2005р.р.). У грудні 2003 року до училища приєднується філія (в минулому ПТУ № 57), з’являються нові професії: перукар; манікюрниця, слюсар з ремонту автомобілів, електрозварник ручного зварювання, апаратник хімічного виробництва. У 2004 році училищу присвоєно статус ліцею і зараз навчальний заклад називається Слов’янський професійний художній ліцей.
За свою довголітню історію наш навчальний заклад пройшов нелегкий тернистий шлях від школи ФЗУ до багатопрофільного регіонального центру професійної освіти, був декілька разів реорганізований, але справжнім здобутком стали наші випускники. Кількість їх сягнула 50000 чоловік.
Історія нашого навчального закладу збережена у музейній кімнаті, яка була створена педагогічними працівниками у 2010 році.
| 
